Перший раз я напився у сьомому класі. Пам’ятаю, як повертався я додому на моторолері після того, як втрьох випили півлітра горілки. Мені не вдавалось рівно їхати. Але мій стан в той момент мені сподобався.

Десь через два роки я вже систематично вживав алкоголь. На той час я навчався в училищі і досить часто замість того, щоб іти на навчання, я з своїм другом залишалися в мене вдома і прогулювали пари. Час проводили завжди з горілкою. За якийсь короткий період, точно не пам’ятаю, ми перейшли на вживання більшої кількості горілки, а згодом стали купляти по дві пляшки. Виглядало це так: мій товариш вранці ішов в інститут біля будинку, де я проживав. Зупинившись біля моїх вікон, він свистів. Я виходив на балкон і ми домовлялися, що прогуляємо навчання. Тоді він брав пляшку і заходив до мене. Десь біля шістнадцятої години ми йшли гуляти, щоб протверезіти і щоб нас, п’яних та прогулявших навчання, не побачили мої батьки, які через годину мали повернутися з роботи.

Наприкінці мого “навчання” ми вже брали одразу по дві пляшки, бо розуміли, що через деякий час слід буде виходити за “добавкою”. Так моє пиття вже у двадцять років стало стабільним і багатокількісним. Одного разу трапилося так, що мої батьки поїхали у відпустку, а я з будинку зробив притон, куди міг заходити хто хотів і пити там скільки хотів. Були такі моменти, що я із своїми “друзями” стали пити трійний одеколон, бо все інше, що можна було випити, ми вже повипивали, а купити не було за що.

Десь в тридцять років я зрозумів що без алкоголю жити не можу. Пробував я не пити, але нічого з того не виходило. Я пробував не напиватися, класично казав собі:”… от ще стільки-то і все…”, але це рідко вдавалося. Я обманював себе, бачивши тільки ті випадки коли вдавалося не напитися; а тих випадків, коли напивався – не помічав. А точніше – старався не помічати (інколи моя пам’ять блокувалася і я не згадував погане).

До мене почало приходити освідомлення, що далі буде щось дуже погане, що життя тільки погіршується, що я залежний від алкоголю. Почалися серйозні та великі біди, які приносить алкоголізм. Пару разів я не зміг дійти до дому і отямився біля свого будинку напівроздягнутий, без усіх цінних речей. Одного разу я дуже п’яний, без грошей вийшов на залізничному вокзалі міста Льгов, що у Білорусії, переплутавши це місто зі Львовом. Таких випадків можна згадати чимало.

Від мене пішла дружина після 13 років спільного проживання.

Я підшивсяв і не пив півтора року, але потім все повернулося назад. Потім ще підшивка, яка дала півтора місяці тверезості, два кодування – по парі днів тверезості, дорогий психолог, від якого на третьому сеансі я вилетів кулею, з величезним бажанням зробити йому щось погане або навіть вбити його. Була також бабця з травами, відомі екзорцисти в церкві на Закарпатті – не допомагало.

В моєму житті було декілька моментів, коли сильно не хотілося жити…

Помірна випивка алкоголю ставала для мене рідкістю, а запої ставали все частішими та тривалішими. Передостанній запій закінчився в першому відділенні Львівської наркології, де я дізнався для себе, що я хворий на алкоголізм у другій стадії. Тоді мені було десь років тридцять п’ять. Мій лікар сказав, що мені потрібно обов’язково комплексне лікування: підшивка або кодування і психолог або Анонімні Алкоголіки. З переліченого ним, три речі я вже пробував, і вони мені не допомогли. Про АА на той час я почув вперше.

 

Так почався новий етап в моєму житті.

У МЕНЕ ПОСТІЙНО ПРИСУТНІЙ СТАН ВДЯЧНОСТІ ЗА ЦЕ БОГУ. З того часу я перестав вживати алкоголь і був тверезим сім місяців. Потім відбулося потрібне набуття мого досвіду: я тверезий до тих пір, поки я щось роблю для цього. Я перестав робити те, що давало мені тверезість: відвідувати зібрання АА, працювати за Програмою. І сталося те, що мало статися – я знову запив. Але, дякувати Богу, – не надовго. Комфортно пити я вже не міг. Мій, сподіваюся, що останній, запій тривав днів десять. Після нього я визнав безсумнівно, що я безсилий перед алкоголем.

11 січня 2012 року я ледве пересував свої “дерев’яні” ноги, які не слухалися, на роботу, з якої мене чуть не вигнали.

Та мені все – таки вдалося домовитися з шефом і він залишив мене на випробувальний термін. Я з гідністю пройшов його, а через два роки шеф запропонував мені підвищення в кар’єрі – стати його заступником. Такі зміни, як я думаю, може зробити тільки 12- крокова програма АА.

Тепер я не просто тверезий, а я задоволений тим, що я тверезий кожен Божий день. Я не хочу більше пити, в мене зникла алкогольна тяга і думки про алкоголь, я позбувся також іншої залежності. Я став задоволеним своїм життям, у мене зник біль через минулі події, я простив себе.

У мене зникли саможалість і страхи.

Я радий, що живу у цьому світі, він став мені милим. В моїй душі з’явилася гармонія, окріпла віра, з’явилася вдячність Всевишньому за все. Люди для мене стали друзями, я відчуваю себе щасливим.

Про таке я раніше навіть не мріяв!

Андрій. м. Львів

«Джерело», грудень 2015